
В американській історії волонтерство має довгу та поширену традицію. Зараз воно є одним з найбільш звичних різновидів діяльності у американському суспільстві. Дослідження проблем волонтерства, яке проводилося організацією Gullup для третього сектору, свідчить про таке:
- внесок волонтерів складає в середньому 4,2 робочі години на тиждень,
- у 1993 році вартість волонтерського часу була оцінена в 182 млрд доларів США, якщо виходити з середньої зарплати несільськогосподарського робітника,
- 45% залучених волонтерів є людьми 18-24 років,
- Волонтери-чоловіки становлять 44%, волонтери-жінки – 56%.
- Переважна більшість волонтерів за статусом зайнятості є працюючими неповний робочий день.
Дослідження, проведене у 1995 році а Канаді фондом Goldfarb Communications, показало, що у волонтерській діяльності бере участь близько 40% населення, та спостерігається тенденція до зростання за останні роки, а найбільший інтерес до волонтерства відмічається серед 25 – річних осіб
За даними Датського комітету волонтерських ініціатив, кожен другий датчанин займається волонтерською роботою постійно або час від часу, причому в сфері соціальної роботи волонтерською роботою займається 10% всього населення (7% регулярно, 3% час від часу). В середньому датський волонтер працює 14 годин в тиждень.
Дослідження проведене Лабораторією соціальної економіки Паризького університету в 1996 році, показало, що 23,4% (10,4 млн. громадян) населення Франції старше 18 років займаються волонтерською діяльністю, витрачаючи в середньому 23 години в місяць, що еквівалентно роботі 116 тисяч працівників на повний робочий день, або 5% всіх оплачуваних працівників у Франції.
За даними дослідження, проведеного в Чеській Республіці в 2000 році, і в рамках якого було опитано 693 жителі Чехії і 359 чеських волонтерів, 22% респондентів зазначили, що виконували роботу на волонтерських засадах до 1989 року. Починаючи з 1989 року, 16% чехів були задіяні у волонтерській діяльності і лише 8% населення волонтерують після 1999 року.
За даними дослідження Варшавського Центру волонтеріату (1997 рік), люди займаються волонтеською діяльністю з багатьох причин: хочуть допомогти тим, хто цього потребує (61%), хочуть розвинути нові навички (46%), хочуть чимось займатися (41%), для власного задоволення (31%), з метою знайти нових друзів (29%), з метою повернути іншим «борг» (11%).
Щодо України, то тут праця на користь суспільства завжди була наявна, а її витоки і поширення нерозривно пов’язані з походженням і самою суттю народу. Поширені серед східних слов’ян безоплатні громадські роботи, які мали характер суспільної допомоги і називалися поміччю або толокою, використовувалися у сільському господарстві або на будівництві житла, можна подекуди зустріти і в сучасних українських селах. Також зустрічається багато згадок про суспільно – корисну працю за часів Київської Русі. Діяльність князів Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха. Останній у своєму «Повчанні дітям» радив не забувати про убогих, сиріт і піклуватися про вдів.
За Литовсько – польської доби – новий етап доброчинної діяльності постав вже як необхідна умова відродження національної держави. Православні братства не лише безоплатно навчали дітей, допомагали бідним, сиротам і хворим, але й на власний кошт створювали школи, притулки, друкарні, шпиталі, реставрували церкви. Опікувалися громадськими справами князі Острозькі та Вишневецькі. Завжди допомагало скривдженому українському населенню українське козацтво.
Справжній розквіт суспільно-корисної праці припав на ХІХ століття. Яскравий приклад – діяльність українських підприємців – цукрозаводчиків Симиренків, Терещенків, Харитоненків, які не лише жертвували кошти на громадські потреби, а й безпосередньо брали участь, і до того ж цілком безоплатно, у діяльності різноманітних громадських установ, вирішували соціальні і національні проблеми.
Неможливо навіть коротко згадати всіх, хто, кажучи сучасною мовою, займався волонтерством. Зараз, в сучасній Україні, ми бачимо відродження різних форм суспільно – корисної діяльності.
Повертаючись до сучасного стану волонтерства в Україні, варто зазначити, що за даними дослідження, яке було проведено Українським державним центром соціальних служб для молоді та Українським інститутом соціальних досліджень, основними мотивуючими факторами були задоволення результатом зробленого (40%), відчуття необхідності людям (37%), можливість змінити щось на краще (14%)
Тобто, розвиток волонтерства має тривалу історію не лише у світі, але і в Україні також. Про це свідчать інформаційні джерела та дослідження на дану тему. «Волонтери – унікальні особи. Щоб створити та втілити відповідне визнання, нам потрібно розуміти волонтера якомога краще, уникаючи припущень узагальнень та стереотипів» Сью Вайн’ярд.
Джерело:
http://venger.volcorps.org.ua/?p=28