У Львові завдяки допомозі анонімних благодійників 55 потребуючих людей отримали продуктові набори

Це ─ здавалось би ─ частина їх щоденної роботи по опіці над одинокими людьми, що перебувають в скрутних життєвих обставинах. Однак особливим було те, що для кожного підопічного були приготовані спеціальні продуктові набори.

Люди, які отримали продуктові пайки, обслуговуються в рамках проекту  "Програма допомоги вдома для людей похилого віку в Україні" (Домашня опіка). В основному це люди похилого віку, інваліди, соціально незахищені малозабезпечені сім´ї. Працівники місцевого Карітасу кажуть, що до них на опіку потребуючі люди потрапляють через рекомендації територіальних центрів або сімейних  лікарів, також завдяки особистим зверненням, або ж рідних, сусідів. 

Небайдужі люди ─ фізичні особи, підприємці, друзі Карітасу, які забажали залишитися невідомими, ─  самі закупили продукти першої необхідності. А соціальні працівники сформували 55 продуктових пайків і доставили це в помешкання підопічних. Одинокі люди похилого віку та інваліди, мов діти, прагнуть уваги, розуміння, спілкування і подарунків. Тож навіть не знаючи, кому завдячувати, ─ тим не менше дуже раділи гостинцям!

Ярослава Пілат, координатор «Домашньої опіки» у Львові, розповідає: «Я і команда наших працівників як у Львові, так і в інших містах України (примітка ─ «Домашня опіка» охоплює зараз 8 міст, приблизно 500-600 користувачів) свідомі того, що недовго триватиме наше фінансове забезпечення із Німеччини. Та це й нонсенс ─ чому іноземці повинні підтримувати більше десятиліття наших стареньких, коли маємо свою державу? Люди все життя працювали на цю владу, платили податки, працювали на тій землі, а на старість немає кому води подати, хліба купити чи ліків.

Так, є державні соціальні служби, що опікуються такими одинокими людьми. Але чомусь так складається, що ці працівники приділяють замало уваги чи взагалі оминають найскладніших підопічних.

І справа не в державних соцслужбах, ─ у системі. Система не мотивує людей працювати краще, відчувати відповідальність. Та й назагал маємо, як на мене, біду з байдужістю пересічних українців. Це не наше, неукраїнське ─ бути черствими до ближніх. І маю святе переконання, що скоро в країні все зміниться! Ми мусимо перейти до державного фінансування надання соціальних послуг, до вищої культури благодійності бізнесом і громадянами».