Анатолій Заболотний, директор благодійного фонду Ріната Ахметова «Розвиток України», в інтерв’ю з тижневиком «Контракти» прокоментував стан та сучасні тренди сектору організованої філантропії в Україні, розповів про підводні камені співпраці великих фондів та громадських/благодійних організацій, та привідкрив завісу щодо діяльності фонду «Розвиток України».
Говорячи про вплив кризи на сектор благодійності в Україні, пан Анатолій розповів про підвищення уваги доброчинців на співвідношення «витрати-результат», на ефективність проектів та їхню соціальну значимість. Власне криза дала можливість чітко визначити, в яких сегментах життєдіяльності суспільства благодійники мають ініціювати та реалізувати власні програми. Отже, спільнота благодійників не втратила своїх гравців та продовжує рухатись вперед.
Щодо впливу кризи на діяльність фонду пан Анатолій розповів про виклики, з якими стикнувся фонд під час реалізації власних проектів. «Проектів багато і всі вони важливі, адже пов’язані з закупівлею дорогого обладнання та будівельними роботами (наприклад, проект будівництва житла для 44 багатодітних сімей та створення центру позитронно-емісійної та комп’ютерної томографії). Ми планували бюджет заздалегідь, тому термін здійснення деяких проектів потрібно було продовжити. Наприклад, проект по будівництву житла для багатодітних сімей в рамках спільної ініціативи влади та бізнесу «Зігрій любов’ю дитину» був завершений на рік пізніше, у 2010 році. Також під час кризи ми звели до мінімуму проведення люксових заходів: виставок, презентацій, пишних церемоній, концертів».
Пан Анатолій зауважив, що в сучасних умовах можна спостерігати справді низький рівень співпраці на грантовій основі між великими приватними фондами та благодійними/громадськими організаціями, зокрема через проблему контролю. Адже контролювати грантовий проект значно складніше ніж власний: потрібно покладатися на грантоотримувача, його компетентність. І тут не останню роль відіграє якість менеджменту, прозорості та мотивації організації, яка отримує грант або виступає її партнером. З іншого боку, існує необхідність сприяти розвитку громадянського суспільства та держави в цілому шляхом розширення можливостей діяльності організацій при створенні та реалізації вагомих проектів. А тут без довіри далеко не підеш.
Минулого року фонд Ріната Ахметова «Розвиток України» отримав грант від Глобального фонду по боротьбі з епідемією туберкульозу на суму $95 млн. (на 5 років). Пан Анатолій Заболотний прокоментував таку співпрацю наступним чином: «Дійсно, заявки до Глобального фонду по боротьбі з Віл/СНІДом, туберкульозом та малярією подають чи то від міністерства охорони здоров’я, чи від громадських організацій. Україна має довгу історію грантових переговорів у галузі боротьби з туберкульозом: тричі було подано заявку та тричі отримано відмову. Причини відмови: непрозорість процедур, загальна недовіра до держави, перевищення заявленого бюджету. Фонд «Розвиток України» має значний досвід у боротьбі з туберкульозом, як на регіональному, так і на національному рівнях. У 2009 році ми об’єднали всі сторони: МОЗ, міжнародні та громадські організації, медичні заклади, пенітенціарну систему; та сформували сильну заявку, що забезпечило перемогу України та одержання підтримки від міжнародної спільноти».
Програма фонду стартувала на початку 2011 року. За п’ять років головними завданнями є підвищити рівень одужання пацієнтів з 59% до 80%, зменшити рівень смертності на 20% (з 18 до 14 випадків на 100 тис. населення), а захворюваності – на 7% (з 73 до 68 випадків на 100 тис. населення). До кінця поточного року планується запровадити електронний реєстр даних хворих на туберкульоз, розпочати роботу ДОТ-кабінетів, що надасть можливість проводити лікування під наглядом. В рамках програми будуть закуповуватись препарати та розпочнеться навчання спеціалістів.
На національному рівні формується нова Національна програма боротьби з туберкульозом на 2012-2016 роки; відбувається реформування Всеукраїнського центру з контролю над туберкульозом та створюється Національна референс-лабораторія для узгодження роботи всіх лабораторій з діагностики туберкульозу, контролю якості досліджень та розробки сучасних способів діагностики.
Директор фонду розповів, що на даному етапі діяльності не планується залучення коштів інших бізнесменів. Хоча ця опція не виключена, тому головне – повна рівновага партнерів на рівні цінностей, стандартів роботи та бачення результатів.
На питання переваг та недоліків приватних фондів у порівнянні з корпоративними, пан Анатолій зауважив, що кожен з них виконує свою роль. Корпоративні фонди впливають на соціально-економічний розвиток регіонів, де розташовані корпорації; в той час як приватні фонди спрямовують свою діяльність на вирішення більш глобальних завдань по всій території України та в її окремих областях. Зокрема корпоративні фонди обмежені як загальною, так і маркетинговою стратегією компанії, відповідно можуть вирішити більш вузький спектр проблем. Наприклад, група «СКМ» в рамках своєї програми КСО роблять внесок на підтримку інфраструктури регіонів: в розвиток системи освіти, охорони здоров’я, культури та спорту.
Пан Анатолій звернув увагу на той факт, що на Заході, – де звичайні громадяни регулярно жертвують на благодійні цілі, – приватна благодійність витісняє корпоративну. Американська сім\’я витрачає на благодійність у середньому $ 1623 на рік, а всього благодійністю займаються близько половини дорослого населення США. Такі університети, як Гарвард, Стенфорд, Прінстон, Йєль – фактично некомерційні організації, що існують за рахунок своїх випускників і філантропів. На Заході волонтерський рух та добровольчі ініціативи є досить потужними.
«Втім, корпоративна благодійність у розвинених країнах стала невід\’ємною частиною роботи стабільних корпорацій. Більш того, за даними Waddock Graves, американські компанії, що реалізують концепцію соціальної відповідальності, більш успішніші, ніж соціально індиферентні компанії: дохід на інвестований капітал у них вище на 9,8%, дохід з активів – на 3,55%, дохід з продажу – на 2,79%, прибуток – на 63,5%. В Україні дещо інша ситуація. Роль відіграє рівень доходів населення, менталітет, знання, культура і в цілому низький рівень довіри до благодійних ініціатив. У людей розвинулась «банерна сліпота», якщо мова йде, наприклад, про звернення по допомоги, які розміщуються в Інтернеті. Часто це пов\’язано з несприйняттям чужих проблем на тлі власних. Нещодавно керівництво київського метрополітену відмовилося від розміщення оголошень про допомогу через скарги людей, які в ранковому поспіху на роботу чи повертаючись додому, хочуть абстрагуватися від чужих труднощів».