Що саме ви робили в Польщі та де побували?
Був у Кракові з 5 по 9 січня. Це, перш за все, була поїздка, організована засновником українського фонду «Серце до серця» Єжи Коніком. Щороку він возить організаторів та волонтерів благодійної акції на польський прототип «Великий оркестр святкової допомоги» (Wielka Orkiestra Świątecznej Pomocy). Вона відбувається на другий тиждень після Нового року. Поїздка спрямована на обмін досвідом. Тобто люди, які брали участь в українській акції, мали змогу подивитися, як це відбувається у Польщі. У рамках нашої поїздки ми відвідали декілька штабів у Кракові – в Економічному університеті та в одному з краківських готелів. Цікаво, що власник останнього своїм коштом друкує банери, рекламну продукцію і всіляко допомагає акції.
У цей же час, коли я був у Кракові, Наталія Удовиченко, регіональний представник фонду «Серце до серця», брала участь у нараді регіональних представників у м. Крініца (польські Карпати). До речі, цю нараду хотіли провести в українських Карпатах, але організатор сказав, що так вийде набагато дорожче! Співвідношення ціна-сервіс переважує не на користь України.
Вражає різниця наших менталітетів. За свій кошт ми оформляли тільки документи. Загалом поїздку кілька років фінансував засновник, а далі спілка польських підприємців. Коли ми запитали, чи вони не зверталися до наших підприємців, то вони сказали, що зверталися, й не раз, але це нікого не цікавить.
А що це за польський фонд? Розкажіть деталі.
Хочу сказати, що польський «Оркестр святкової допомоги» був заснований у 1991 році, а офіційно зареєстрований у 1993. Засновником цього фонду є польський підприємець та шоумен Єжи Овсяк. Взагалі це яскрава і дуже відома в Польщі людина. Перша акція, організована польським фондом відбулась у 1991 році саме тоді, коли кардіологічна дитяча лікарня попросила зібрати кошти на обладнання. Тоді зібрали 1, 5 млн доларів.
Чим відрізняється польська акція від української?
Вразило те, що в Польщі вона відбувається на якісно вищому рівні. Перш за все це проявляється у тому, що люди, від підприємця до звичайного громадянина, прагнуть взяти участь у ній. Це вважається модним. Справді, є мода на благодійність. Ми бачили в центрі міста, у фастфудах, кафешках написи на плакатах про те, що волонтери акції можуть тут безкоштовно отримати чай та бутерброди. Це контраст навіть із Полтавою, бо ми насилу спромогаємося поставити кілька скриньок у магазинах чи кафе, я вже не кажу про більш суттєву підтримку. Українським підприємцям не потрібна благодійність.
Мене також вразило, що в цей день польські авіакомпанії надають внутрішні літаки, щоби координатори акції могли швидко рухатися містами.
Влада також активно долучається. На початку року платники податків на прибуток можуть написати заяву, щоб 1% від прибутку відраховували на цілі фонду.
У Польщі значну частину коштів приносять різноманітні програми фонду. Зокрема, пожертви за допомогою SMS, Інтернет-аукціону тощо. Цікаві лоти були: політ на повітряній кулі, подорож на підводному човні тощо. Навіть якось мер Кракова пообіцяв, що тому, хто найбільше пожертвує, він привселюдно помиє машину. Так і зробив.
Чим займається Ваш фонд?
Наш фонд «Серце до серця» організований на зразок польського «Великого оркестру святкової допомоги» і теж поляком, який живе в Україні – Єжи Коніком. Він тут має свій бізнес і є засновником та головним спонсором фонду.
У 2012 році вже буде сьома акція. Кошти ми будемо збирати, як і минулого року, для дітей, хворих на діабет. Збиратимемо, зокрема, на інсулінові помпи. За роки існування фонду волонтери зібрали 12 211 081, 85 грн (більше 12 млн грн). У 2011 році зібрали 4 млн 57 тис. грн. Для порівняння скажу польські цифри. За 20 років існування поляки зібрали 15 млн 610 тис. доларів. Є до чого нам прагнути. Але приємно, що в Україні щороку цифри збільшуються.
Хто фінансує фонд?
Я вже відповів вище на це запитання – польський бізнесмен Єжи Конік.
Якщо цей засновник українського фонду поляк, то чому він вирішив займатися благодійністю в Україні?
Засновник польського фонду – це друг Єжи Коніка. І коли пан Єжи почав вести бізнес в Україні, він вирішив заснувати такий фонд і тут. Для нього це поклик душі. Він говорить, що заради вдячних очей і слів матерів хворих дітей варто жити далі.
Чим Ви займаєтеся по житті?
Я державний службовець. Працюю в Полтавському територіальному представництві Національної комісії регулювання електроенергетики (НКРЕ). Крім цього, разом із Наталією Удовиченко займаємося громадською роботою. Крім «Серця до серця», беремо участь в екологічному проекті «Зробимо Україну чистою», у відродженні Глинська, полтавського Дендропарку. Також займаємося проведенням локальних благодійних акцій. 27 січня спільно з Асоціацією гайдів України (дівчата-скаути) проводимо благодійний концерт в МБК для збору коштів у хірургічне відділення дитячої лікарні на закупку лінеоматів (крапельниць для немовлят).
Що найбільше вразило в Польщі?
Найбільше мене вразив інший менталітет. Здавалося, наче це не просто інша країна, а зовсім інший світ. По-перше, це дуже добрі люди. На вулиці, коли запитаєш, як тобі пройти, то тобі не просто пояснять, а часто ще й проведуть. Таке враження, що пересічному полякові невідомо, що таке в нашому понятті заздрість та інші речі.
У Польщі набагато нижчі ціни в поєднанні з вищим рівнем життя. Тобто, співвідношення зарплат та цін не порівняти з українськими. Наприклад, нас зі Львова до кордону везли близько години «Богданом» (не більше 90 км), за словами організатора, це обійшлося у 1,5 тис. грн. Кордон ми перейшли пішки, а вже в Польщі нас забрав комфортабельний євробýс, який возив нас протягом 3-х днів Польщею і це обійшлося в 1300 злотих(3250 гривень). Є з чим порівнювти…
Також вразило те, що у Польщі в принципі не заборонено курити на вулиці, але я бачив лише кількох курців і серед них – жодної дівчини. Тобто, дуже мало людей курить.
Загалом Польща – це комфортна країна для життя, затишна та спокійна.
Що для Вас Україна?
Для мене Україна – це, мабуть, усе. Скільки я живу в цій державі, я намагаюся зробити її кращою всіма можливими для мене способами. Саме тому займаюся громадською роботою. Хочеться змінити свідомість українців, наблизити її до європейської. Все починається з малого. Мені важко побачити себе в іншій державі. Відчуваю себе українцем і хочеться міняти Україну тут.