Хоч топонім пішов від рельєфних особливостей місцевості, а не від топоніму релігійного походження, місцину давно і небезпідставно нарекли благодатною та чудотворною. А щодо згадуваних пагорбів, то в селищі слід зважати на деякі каверзні дороги, які можуть перескочити в гірські путівці – і бути на їх крутобоких спусках обачними.
Свято Пантелеймона-цілителя в Підгорецькій чудотворній святині та як ми довідалися, чому вона чудотворна.
На одному з пагорбів невеличкого села, знайшлося благодатне місце – і тут три століття тому, ще за княжих часів, звели храм. Нова православна святиня постала на вже намоленому місці – на давньому поселенні сестер-черниць.
В четвер було свято – віряни вшановували пам’ять християнського святого, Пантелеймона-цілителя. Він вивчив медицину, знався на знахарстві травами, та понад усе зцілював молитвою й вірою.
Ми ще заздалегідь спланували поїздку в Підгірці, до вже знайомогой нам тутешнього храму. Про те, що ми були тут раніше, можна прочитати в цікавій історичній розвідці. Як вірно підмітив настоятель храму, архімандрит Серафим, якщо людина, котра хоч раз побуде тут, вертатиметься не раз.
І звісно, ми аж ніяк не могли оминути святкове богослужіння, адже поважаємо святого Пантелеймона. Навіть здорові сьогодні люди, все одно не забувають про відомого цілителя і моляться до його заступництва. А якщо хворі, то й поготів. Наші підшефні – діти зі столичного притулку та будинку-інтернату в Пугачівці, будинку матері й дитини при жіночій колонії в Чернігові, мешканці хоспису святої Єлени в Коростені, малозабезпечені сім’ї, одинокі старенькі, кожен з них потребує щирої молитви за здоров’я. Ми завжди просимо доброго здоров’я для всіх наших меценатів.
Дорога до села недовга, Обухів, і ще 15 кілометрів на північ – й ось вони, ще одні відомі Підгірці – на Київщині. Ці Підгірці треті в країні за кількістю населення та з усіх п’яти є найменшими.
Село вже давно відоме на Київщині, і саме через розташований тут дивовижний Храм "Чуда архістратига Михайла". Не тільки віряни з Обухова, а й з Українки, Вишгорода, Василькова, Білої Церкви, і певна річ, з Києва – приїздять на богослужіння в підгорецьку святиню.
– Я вже давно намірилася приїхати на богослужіння в цю церкву. Але все ніяк не могла, як не одне, то інше. Але вчора вирішила: приїду на ранкове богослужіння. Тим більше, що свято, – розповідає нова знайома пані Людмила, киянка.
– І поїхала з надією чуда. Були хороші внутрішні передчуття, і за час короткої дороги до села, вже помилувалася сонячними променями і соняшниками на полях. Хоча погода сьогодні знову спекотна – дихається не так важко як у столиці. Я знаю, що на Київщині від тієї епохи тільки одна Підгорецька церква залишилася. Мені не раз розповідали, що місце тут чудотворне, і якщо людина вірить і молиться, то можна зцілитися від недуг. Приїхавши, навіть здивувалася: так багато людей. А день все ж будній! Є молодь, діти з мамами та бабусями. Мені сподобалася бабуся, під час богослужіння вона стояла поруч, мені ще було чути, як вона просила біля ікони Пантелеймона здоров’я. Однозначно подобається і храм, і батюшка, і парафіяни! Тому, абсолютно не шкодую, що відклала всі справи і так от вирвалася в будній день. Я вже вирішила, обов’язково приїду сюди вдруге, тоді ще раз почую півчих. Їх "Господи помилуй" дуже добре переливалося з дзвонами дзвіниць! Крім того, кажуть, якщо під час дзвону постояти під дзвіницею, будеш мати здоров’я – маю намір наступного разу так і зробити. Про святого Пантелеймона батюшка цікаво розповідав. Бачила, навіть п’ятирічні дітки слухали з відкритими ротами, – поділися своїми враженнями та спостереженнями пані Людмила.
У нинішньому році в Підгірцях два ювілеї: Храму "Чуда архістратига Михаїла" виповнюється 270 років з дня заснування та архімандрит Серафим (Пружинський) відзначає 20-річчя служіння на посаді настоятеля в цьому храмі.
"Люди, які ходять до храму – вони ж так виховані. Або ми можемо виховати себе самі, що так і треба жити". За словами архімандрита і настоятеля Підгорецької святині, в храм приходять ті, хто живе і вихований у вірі.
Крім сакральної основи, храм має ще й потужний мистецький, культурознавчий та історичний зміст.
Сьогодні містяни поступово позбуваються давніх споруд, даючи розмах на вивільнення території для сучасних забудов. Крім того, що поважні об’єкти зодчества займають територію, вони ще потребують і завжди будуть потребувати великих фінансових вливань. Через це їх намагаються позбутися і влада, і бізнесмени. На перекір тенденції винищення, маємо села, в яких жителі дбають за місцеві архітектурні пам’ятки. Навіть, віднаходяться, меценати, які згоджуються укріпити "архітектурних старців" за власний кошт.
Підгіряни теж зберегли свою місцеву пам’ятку, які вже надали й національний статус. Як визнали дослідники, храм "Чуда архістратига Михаїла", один з найцікавіших взірців архітектури княжої доби в Україні.
В ті часи було ще багато лісу, і в зодчих популярним матеріалом для будівництва був зруб. Зодчі поставили свій трьохзрубовий храм, вкрили його загальним дахом із також трьох куполів.
Ще через одне століття, біля храму постала така ж дерев’яна і невеличка дзвіниця.
Незважаючи на експерименти представників різної влади, які почергово ставали розпорядниками храму, він сьогодні не тільки вистояв, як пам’ятка, але є чинною божою домівкою.
В 2008 році прихожани зібрали кошти для ремонту будівлі. Кажуть, якби не сприяння київського мецената Сергія Саранова, інших бізнесменів, храм могли б реставрувати й дотепер.
– Після ремонту минуло чотири роки. Думаю, наша церква протримається ще багато років. І наступні покоління також зможуть насолоджуватися її благодатним впливом, – сказав Серафим (Пружинський) настоятель і архімандрит Підгорецького диво-храму.
Ми познайомились з настоятелем після святкового богослужіння і попросили про інтерв’ю.
– Про чудо-храм розповім, тільки я зараз поспішаю у село, сьогодні проводимо в останню путь нашу вчительку. Тому можу запропонувати лише двадцять хвилин. За них постараюсь відкрити тобі божу таїну.
Як розповів отець Серафим, церкву гнобили разом з селом. Коли в радянські часи гнали "куркулів", церковників – храм "Чуда архістратига Михаїла" вистояв. Хоча в совєцький час, йому довелося побувати стайнею, ангаром з зерном.
Одного разу у війну, рядовий німець, підійшов до свого старшого офіцера, а люди побачили, як він показував у бік церкви. При цьому солдат вигукнув: "чудо, чудо!" Їхній загін підійшов, потім вони відкрили церковні двері, недовго постояли і пішли. Німці не стали чіпати церкву.
Після всіх перипетій, у церкві все ж залишилися старовинне оздоблення. Воно було пошкоджено –кулями, гострими предметами – але реставрували.
Однак образів на сьогодні з тих часів залишилося мало.
– Тільки старі дерев’яні ікони, їх дізнаються по шпонками в середині іконній рами. Таких зараз не роблять. Але в нашому храмі є сучасні ікони, – каже отець Серафим.
З релігійних видань в храмі є факсимільне видання Пересопницького Евангліі, Евангліі для літургії.
– Я з трепетом ставлюся до літератури, а до релігійної особливо – тих книг сьогодні небагато. Адже все було втрачено. Зараз у церкві є нові оригінали видань. Зі старих копії. Я пишаюся, що в нашому храмі є факсимільне видання Пересопницької Евангліі. Її всього 1000 штук видали. Це наша перша українська історична Еванглія. Коли вона присутня в храмі, це як особлива прихильність митрополита. На оригіналі Пересопницької Еванглії присягають українські президенти, – ділиться з нами архімандрит.
Пересопницьку Єванглію храму "Чуда архістратига Михаїла", подарував Юрій Лантух – депутат сільської ради Підгірців.
Також, як розповів архімандрит, в їхній церкві є ще один благодійник. Це бізнесмен з Києва Сергій Саранов – він теж подарував нову єванглію – Єванглію для літургії.
Після розповіді, ми попрощалися, і отець Серафим поспішив виконати свій обов’язок перед померлою. Як встиг розповісти священник, жінка була хорошою вчителькою, а її заняття пам’ятають підгіряни, яким зараз по 65 років. У неї була хороша наука, тому й люди з її класів виходили гарні. Вчителька вважала себе атеїсткою.
Отець Серафим розповідав красиво й цікаво. Я не зогледілась, як минули відведені на бесіду короткі двадцять хвилин. А ось дізнатися вдалося чимало.
Ліка Улас,
журналіст міжнародного благодійного фонду Преподобного Сергія Радонежського