Про страшну хворобу п’ятирічного Данилки його батьки дізналися перед тим, як віддати хлопчика в дитячий садок. Аналіз крові та додаткове обслідування виявило ракові клітини. «Знайомі нам казали, що для лікування таких хвороб люди змушені продавати й будинки, й квартири. Але всі дорогі медикаменти ми отримуємо тут в лікарні безкоштовно», – розповіла в розмові з Deutsche Welle мати хлопчика.
Перебування хворої дитини з діагнозом лейкоз крові в донецькому дитячому онкогематологічному центрі коштує приблизно 1000 гривень на добу. Утім батьки не відчувають цей непосильний тягар. Найдорожчі витрати з лікування взяли на себе мешканці німецького міста-побратима Бохум і товариство Бохум-Донецьк.
Чверть віку – під патронатом Бохума
«Ці два міста – Бохум та Донецьк – дуже схожі за інфраструктурою, й тому побратимство, яке розпочалося чверть віку тому, стало влученням в «яблучко», – каже відповідальний секретар донецького відділення товариства «Україна-ФРН» Наталія Кафтаннікова.
Падіння залізної завіси та налагодження міжнародних контактів співпало з чорнобильською трагедією. Хвиля дітей, хворих на лейкемію, почала стрімко зростати. «Не було дня, щоб до товариства не телефонували батьки й у відчаї не просили про допомогу – лікування в Німеччині», – продовжила Кафтаннікова. Таке лікування, однак, коштувало б неймовірних грошей, які жодна зі сторін не змогла б заплатити.
Німецькі лікарі вирішили допомогти інакше – організацією лікування в самому Донецьку за німецькими методами. «Ми з німецькими колегами одночасно прийшли до єдиного рішення: якщо немає можливості лікувати дітей за кордоном, тоді нехай німецька допомога прийде в Україну», – розповідає Кафтаннікова. Так, у Донецьку відкрилося гематологічне відділення на 40 дітей.
За досвідом до Німеччини
Тоді ж відразу розпочалося стажування донецьких лікарів в університетській клініці міста Ессен, що поруч з Бохумом. Усі витрати на дорогу та перебування в Німеччині брало на себе товариство «Бохум-Донецьк».
Українські медики виявилися старанними учнями: якщо раніше курс лікування був п’ять років, то тепер – шість місяців; якщо раніше виживало 8-12 % хворих дітей, то тепер ці цифри дзеркально змінилися. Водночас товариство «Бохум-Донецк» взяло на себе зобов’язання забезпечувати центр медикаментами для хіміотерапії – а це найдорожчі витрати в лікуванні.
А що роблять донецькі багатії?
Аби зібрати необхідні пожертви, доводиться постійно вигадувати щось нове: от мешканці Бохума з року в рік до усіх благодійних заходів і випікають пироги та торти, в’яжуть якісь речі, влаштовують безпрограшні лотереї, аби зібрати десятки тисяч євро для придбання необхідних ліків, які потім відправляють у Донецьк. «Бохумці ставляться до цього дуже відповідально. Якщо така допомога припиниться, діти просто помруть», – каже Кафтаннікова.
Але існує й інша сторона медалі. «Коли наші німецькі друзі приїжджають в Донецьк, то бачать, як розростається й квітне наше місто, всюди – авто класу люкс, – наголошує відповідальний секретар донецького відділення товариства «Україна-ФРН». – Тобто, вони бачать розкіш, і в них виникає резонне питання: «Коли ж місцеві багатії чи влада почнуть допомагати хворим донецьким дітям?».
І от у Донецьку вирішили не тільки дякувати Бохуму за їхну довготривалу підтримку, а й самим влаштувати масштабну благодійну акцію. Як пояснює Deutsche Welle координатор акції «Встигнути допомогти» Вікторія Кузнєцова, підтримати хворих дітей можна і здавши донорську кров, і іграшками, і грошима. Ініціатори сподіваються зібрати 50-60 тисяч гривень на придбання апарату для очищення крові.
Суперечлива реакція
Збирати пожертви в Україні нелегко, оскільки в країні існує велика недовіра як до благодійних фондів, так і до всіляких благодійних акцій. Річ у тім, що й чимало шахраїв прикриваються вивісками благодійності. Відчути таку недовіру довелося й волонтерці Олені, яка теж вирішила взяти участь в акції в Донецьку. «Спочатку мені було якось ніяково стояти в торгівельному центрі зі скринькою в руках, – ділиться досвідом дівчина. – Реакція людей була різна – хтось просто опускав очі, дехто кидав репліки на кшталт: йдіть краще під Верховної Радою постійте». Проте, за її словами, було й чимало доброзичливого ставлення. «Якось одна бабуся залишила 200 гривень, очевидно, що для неї це велика сума», – розповідає Олена.
До акції долучилися й місцеві ЗМІ. Саме з однієї з газет про неї дізнався й донеччанин Дмитро: «Моє ставлення цілком позитивне. У житті приходилося щось втрачати. Тому я розумію, наскільки важлива може бути вчасна допомога», – каже чоловік. На думку жительки Донецька Наталі, яке теж погодилась відповісти на наше запитання, благодійність має існувати. Водночас жінка додала: «Та я не б не стала занадто розчулюватися, якщо врятувати життя дитині в нашій державі можна лише сподіваннями на розвиток благодійності».
«Все це дуже добре, що врешті решт відбувається така ініціатива в Донецьку. Кожен з нас розуміє, що може своїм внеском врятувати життя дитині. Але потрібно, щоб це не було якимось піаром чи разовою акцією», – зауважує в свою чергу Наталія Кафтаннікова. Головна мета проекту – домогтися достатнього бюджетного фінансування для лікування важкохворих дітей. «Життєво необхідні для дітей препарати має надавати держава, – каже Кафтаннікова. – Держава має щось докорінно змінити в охороні здоров’я, щоб благодійність від щирого серця не перетворилася на змушені подаяння для медицини».