На Чернігівщині унікальне село з благодійним фондом і міжнародними зв’язками
Доброчинці самі для себе. У селі Макошине не сподіваються ні на владу, ні на помічників.
Власними силами треба будувати село, ростити дітей і вірити, що життя створене для радості, для світла. Можливо, селяни черпають сили з потужної Десни, можливо, самі хочуть пишатися своїми трудами. Але їхні старання на добро кожного тримають село Макошине вже навіть на міжнародному рівні.
Селищні доброчинці «Нащадки Аратти» обжилися у помаранчевій хатинці – 40 жителів Макошиного взялися самі витягати село з важких 90-х. Тоді в дітей не було навіть олівців. Нині тут і своя бібліотека, нехай старі, але комп’ютери, і навіть ляльковий театр.
2 роки тому «Нащадки Аратти» заручилися підтримкою англійських благодійників. Тепер з туманного Альбіону їм надсилають усе – від тонера для буклетів до «гуманітарки». Це неабияка поміч для 113 сімей, якими опікуються макошинські доброчинці.
Одяг, стіл і стільці в оселі Людмили Селетової – закордонні подарунки. Та найбільше селянка дякує за здоров’я чоловіка. На першу термінову операцію англійські друзі дали потрібні 10 тисяч гривень.
Торік англійці 2 тижні таборилися на берегах Десни. Їх навчали українських танців та пісень, вони тренували з макошинцями мову Шекспіра. Тепер британці приїжджатимуть щороку.
«Тому що вони нам дуже потрібні, і ми їм потрібні. Ми цього хочемо і ми цього доб’ємося», – каже голова ради благодійної організації «Нащадки Аратти», Наталія Колесник.
Самі ж благодійники виграли вже 6 грантів на свої проекти. Узимку займаються оздоровленням жінок, згуртовують літніх людей у творчі колективи і, насамперед, опікуються дітьми.
«Люди працюють на громадських засадах, люблячи своїх дітей. Для них це і самореалізація, самовираження. Такі люди з села живуть, практично ні на кого не сподіваючись. Своє діло роблять – діточок викохують. Не просто виховують, а викохують», – розповідає діячка товариства «Просвіта», Ольга Пугач.
І своєю працею макошинці доводять: щастя навколо нас і в руках кожного.