Поки одні волонтери вивозили малюків з палаючих міст, інші будували для них тимчасовий притулок. Так на базі Всеукраїнського благодійного фонду «За право на життя» у Київській області посеред лісу народилося наметове містечко «Лісова застава». Сотні небайдужих людей із Києва та інших регіонів з ранку до ночі встановлювали військові намети та польову кухню, проводили воду та електрику, будували душові та рукомийники, облаштовували територію до приїзду малечі. Тут малюки потроху забували страхіття війни і починали бачити мирне небо над головою.
Це було на початку липня 2014 року. Тоді головне було врятувати дітей від війни, вивезти у безпечне місце і надати психологічну допомогу. Тоді ми вірили, що війна скоро скінчиться і діти повернуться додому.
Але минали дні, тижні, місяці… Військові дії не припинялися. До табору приїжджало все більше дітей, а повертатися не було куди. Їхні домівки і школи були зруйновані, міста захоплені терористами. Батьки поневіряються країною у пошуках роботи і житла. У більшості не було можливості забезпечити дитині принаймні дах над головою, не кажучи вже про якісні харчування, навчання чи догляд.
Від наметового містечка до сучасного реабілітаційного табору для дітей війни
І знову врятували дітей та волонтерів небайдужі громадяни. Допомагали хто чим міг. Хтось віз залишки будівельних матеріалів, хтось допомагав власною працею. За два місяці із занедбаної будівлі колишнього санаторію, якому майже 70 років, було відбудовано сучасний реабілітаційний табір для дітей війни. А згодом відновлено і будівлю їдальні. Зараз завершується відбудова ще одного спального корпусу.
Не тільки для переселенців
Згодом, на прохання кризової служби, психологи табору розробили нову реабілітаційну програму для діток, чиї батьки – українські бійці – загинули, потрапили у полон, пропали без вісті. Від тоді у «Лісовій заставі» психологічну допомогу отримують і діти-переселенці, і діти українських бійців разом. Що, на наше переконання, є дуже правильним, і врятує нашу країну від подібних війн у майбутньому.
За півтора роки психологічну реабілітацію у таборі пройшли понад тисяча діточок. Проте кількість малечі, яка потребує допомоги, з кожним днем зростає. Вони не можуть чекати, а ми не маємо коштів на подальше утримання цього унікального табору. На допомогу волонтерам відгукнулося чимало небайдужих людей, проте ресурси табору вичерпано.
Як допомогти «Лісовій заставі»
Єдиний в Україні табір для дітей, які постраждали внаслідок бойових дій на Донбасі (діти із зони АТО, діти українських захисників), де дітки проходять психологічну реабілітацію через пережиті жахіття та втрату близьких, просить допомоги:
– харчами (нині допомогу надає мережа супермаркетів, однак дефіцит складає 30 тисяч грн. на 21-денний заїзд);
– грішми (на оплату праці вчителів і психологів – близько 44 тисяч грн. щомісяця);
– будівельними матеріалами, меблями, постільною білизною (щоб закінчити ремонт і облаштування нового корпусу, добудувати дерев’яні будиночки і переселити до них дітей із наметів);
– руками працівників робітничих професій (волонтери не можуть якісно виконати специфічні будівельні роботи).
Із записів волонтерів
«Оксана, 11 років. При будь-якому різкому звуці (навіть хлопок у долоні) лягає на землю. Коли чує гуркіт мотору «важких» машин – впісюється…»
«Антон, 15 років. Не говорить. При вигляді борщу, варення та іншої червоної їжі – нудить…»
«Настя, 12 років. Боїться військових. Побачила волонтерів, одягнених у камуфляжну форму, – почалась панічна атака. Кричала, плакала, билася, дряпалася, не розуміла, де знаходиться…»
«Богдан, 7 років. Боїться вогню і запаху горілого. Під час вечірнього вогнища стався напад: підкотилися очі, дуже сильно тремтів, нікого не впізнавав. Ще кілька годин заїкався. Каже, згадав, як горів його дім. Васька (котик) біг і горів. Хлопчик бачив останки, але не став торкатись. Поховав котячу миску…»
«Аміна, 9 років. Боїться темряви, і боїться спати. Спить тільки вдень, коли поруч грають інші діти. Вночі спить тільки, якщо її тримають за руку. Якщо руку забрати, одразу прокидається, починає кричати, бігати, робити будь-що аби не тиша…»
Це кілька дітей з першої групи, яку волонтери-психологи вивезли з Донбасу. Вивозили маленькими групами, бо велику групу дітей, яких намагалися вивезти на територію України, могли, у кращому випадку повернути назад. Про долю волонтера або батьків дітей у такий ситуації страшно й думати. З деяких населених пунктів, де в цей час тривали бої, забирали дітей з підвалів уночі. По кілька кілометрів йшли полями в обхід блокпостів.
Якщо ви готові надати будь-яку допомогу «Лісовій заставі», звертайтеся до Ірини Сазонової:
095-25-25-703