Регіональний представник Національного комітету відповідальної філантропії (National Committee for Responsible Philanthropy / NCRP) Крістін Рівз (Christine Reeves) запросила читачів блогу разом відповісти на важливе питання: чи можуть потенційні благоотримувачі американських фондів отримати справжню користь, якщо вони від початку не беруть участі в розробці програм?
Під час обговорення нової книги Олів’є Занза (Olivier Zunz) «Благодійність в Америці» (Philanthropy in America) прозвучало багато питань, що стосуються справжньої благодійності та демократії. Зустріч відбулася з ініціативи Дослідницького центру філантропії та розвитку громадянського суспільства ім. Бредлі Інституту Хадсона (The Hudson Institute’s Bradley Center on Philanthropy and Civic Renewal). У ній взяли участь дослідники та заслужені діячі науки, від яких усі звикли отримувати поради та відповіді на хвилюючі питання.
Однак цього разу експерти, натхненні критичним поглядом автора книги на історію американської філантропії, пішли іншим шляхом і запропонували цілий ряд дискусійних питань про демократію у сфері благодійності:
· Чи варто фондам приділяти більше уваги реалізації принципу недискримінації (diversity) в процесі формування ради директорів і / або штату співробітників?
· Чи варто фондам обмежувати представників спільнот роллю одержувачів грантів, чи вони можуть бути радниками, експертами або навіть грантодавцями?
· Чи варто фондам сприймати НКО як грантоотримувачів-конкурентів чи вони можуть виявитися партнерами, які не мають достатніх коштів, але здатні виконати важливі для суспільства проекти?
· Чи варто фондам активніше вкладати кошти в реалізацію стратегій розвитку спільнот, громадської участі та соціально-економічних політик, які (на відміну від прямих послуг) сприяють демократизації систем в ім’я загального блага?
· Чи варто фондам цілеспрямовано підтримувати групи населення, які сьогодні найбільше потребують соціальної допомоги, але надалі зможуть надихнути своїми прикладами цілі співтовариства?
· Чи варто фондам фінансувати не тільки програми, але надавати гранти для організаційного розвитку НКО – щоб зміцнити партнерські зв’язки і висловити довіру (і трохи менше опікуватисть і контролювати НКО)?
Напевно, фондам варто задуматися над цими питаннями. Мабуть, у сфері філантропії виник «вакуум підзвітності», який виражається у відсутності механізмів впливу причетних сторін (і, зокрема, клієнтів і благоотримувачів) на благодійну практику фондів.