Виборча благодійність: ці руки нічого не крали?

«Я викину його гречку, вона мені в горло не полізе!» – обурювалася літня жінка у київському тролейбусі. Йшлося про неоригінальний акт виборчої «благодійності», коли пенсіонерам у пакетиках із партійною символікою дарують продуктові набори.

Ця фраза викликала хвилю обурення іншої жінки: «Не ті часи, щоб харчами розкидатися. Не хочете їсти – віддайте в село людям або сусідам». Інша пані висловила думку, що ніхто не змушує голосувати за благодійників, а пакети з гречкою однакові що в магазині, що в подарунковому наборі і здоров’ю не зашкодять.

Найрадикальніше виступила жінка, яка сказала: «Не потрібна нікому така благодійність. Поки ми прийматимемо ці жебрацькі пакети, нас вважатимуть бидлом, яке за дешеві харчі продається. Благодійність – це коли від серця і коли проблему вирішують. Треба, щоб усі грюкали дверима перед тими, хто набори розносить».

З продпакетами, без яких виборці можуть обійтися, така позиція цілком прийнятна. Але що робити з більш масштабною виборчою благодійністю, коли потенційні кандидати в народні обранці дарують лікарням дороге обладнання, без якого складно рятувати хворих? Чи відмовлятися родичам від показової передвиборної допомоги, яка дає шанс на життя людині, яку вони люблять? Чи буде це правильною громадянською позицією, якщо місцеві громадські організації показово не братимуть участь у грантовому конкурсі соціальних ініціатив від новоствореного перед парламентськими перегонами благодійного фонду? Чи є злом піар на благодійності, якщо ця благодійність не принизлива і ні до чого в електоральному плані не зобов’язує? Чи можна вважати свої руки чистими, якщо вони витрачали – нехай навіть на добрі справи – кошти виборчої благодійності?

Вольтер казав: «Я не поділяю ваших переконань, але віддам життя за те, щоб ви мали змогу їх висловлювати». Кожна думка має право на існування – якщо вона обґрунтована. Пишіть ваші відповіді на мої запитання в коментарях.

Додати коментар