Перший крок

ІСТОРІЯ ОДНОГО “БОМЖА”

Його звати Олександр. Він – колишній зек, а нині – безпритульний. Історія його життя досить банальна: був одружений, аж доки одного разу не опинився на енну кількість років за гратами. Відсидів, вийшов, а дому – нема. Виписали. Опинився на вулиці. Жив у підвалах.
Щоразу, коли бачила його – молодого, за сорок, приємної зовнішності, не могла зрозуміти, чому біля соборної брами просить милостиню. Невже не може якось заробити? Невже не може притулитись біля якоїсь молодиці? Хоча він мав і таку нагоду. Проте витримав недовго. Чому? Не знаю.
Спершу мені було так його шкода, хотілось чимось допомогти, пропонувала стати на облік в Центр для безпритульних осіб. Однак з часом зрозуміла, що йому так добре. За його словами, власна свобода – понад усе. Тоді я розізлилась. Не так ззовні, просто щоразу, бачачи його, докоряла тихо, бодай одним словом. Про неправильний спосіб життя, про те, що стоїть коло церкви, а туди не заходить, про віру в Бога. Говорила на ходу, привітавшись, і навіть не затримуючись біля нього. Так я «боролась» з ним біля року. Аж доки…
Буквально вчора. Підходячи до брами собору, чую від нього: «Радуйтесь, у вас добра новина!». Я аж не зрозуміла. Виявляється, він нарешті дійшов до Центра для безпритульних і став там на облік. Його очі аж сяяли, він розповідав, що він туди дійшов, піднявся на другий поверх, звернувся до того чоловіка (якого я рекомендувала)… У відповідь я сказала, що це його радісна новина, а не моя. Адже нарешті-то у його житті настане якась визначеність. Що задачею центру є повернути таких, як він до нормального життя, хоча б по мінімуму.
«Так, – посміхаючись сказав він. – Це мій перший крок».
Того дня це була дійсно найкраща, найрадісніша для мене новина. А ще я почула від колеги, що він бачив, як Олександр заходив до храму, як неодноразово просив у нього почитати церковну газету…
Пишу усе це для того, щоб сказати таке. Дійсно, здебільшого усі безпритульні нічого не хочуть змінювати у своєму житті, вони звикають до «дна». Але, якщо хоч трішки звернути на них увагу, показати, що хоч трішки переймаєшся їхньою долею та набратися терпіння, то можливо все…

Додати коментар