Чому журналісти не пишуть про благодійність

Проблема насправді не в тому що не пишуть, а в тому, що ми, відповідно, не читаємо. Не читаємо – не знаємо. Якось дивилась репортаж: опитували перехожих про благодійність в Україні, майже стовідсотково респонденти ототожнювали благодійність з піаром. Як вам? Вам – тим хто днями-ночами у лікарнях і дитячих будинках, тим хто виходжує літніх покинутих людей, хто витягує дітей з підвалів…… Про вас не знають? Про мене теж.

В метро над ескалатором плакат «Врятуймо Софійку». Дівчинка потребує лікування за кордоном. У банку відкритий рахунок і люди з усієї України посилають гроші. Повірте, як правило гроші таки знаходяться. Благодійників в Україні вистачає.

Але чому журналісти пишуть тільки про декількох із них?

Якщо СНІД – то це Олена Пінчук, інших немає. Якщо онкологія – Благодійний фонд Ріната Ахметова «Розвиток України». Це вже важка артилерія. В газетах не сходить з перших шпальт: «Ринат Ахметов: «Я дойду до каждого онкодиспансера. Ринат Ахметов выделил 40 миллионов на борьбу с раком». Багато писалося і про Міжнародний благодійний фонд «Україна 3000», у народі «Фонд Катерини», але то було  у інші часи, більше не пишеться, не Фонд став працювати менше – тепер і вони перейшли в розряд тих, про кого не обов’язково писати.

Усіх вищеназваних щиро поважаю.  Краще піаритися благодійністю ніж золотими унітазами. Але… Чому на Заході, приміром, вважається «дурним тоном» рекламувати благодійність багатих людей. Вони й самі не піаряться. Хочуть робити добро? Будь-ласка. Перераховують кошти на благодійний фонд – Боже збав, не власний, краще той, який добре працює і встиг себе зарекомендувати. Добро – як прояв душі, не має відношення ні до реклами, ні до політики. І не називається своїм іменем. Навіть гучним.

У нас – із точністю до навпаки. Соціальний репортаж – це про благодійність. Але неабияку – а тільки власника телеканалу. І хоч умри на ниві благодійництва – в ящик ти не потрапиш. Твій логотип, навіть якщо вряди-годи розкажуть про  добрі справи благодійного фонду – старанно замаскують, затушують,заткнуть у самісінький куточок телеекрану.

І кому ж від цього краще?

Мабуть, тільки самим журналістам. В черговий раз прогнутись перед власником телеканалу чи газети. Це ж за щастя! До того ж приватні благодійники грошей не платять. Зразу кажуть, що це не реклама.

А як же донести до наших людей, що благодійність в Україні це не піар? Це вклад в майбутнє нашої держави, в її освіту, здоров’я, культуру. І вклад цей щоденно роблять не тільки троє-четверо людей з гучними іменами, а  й тисячі інших!

Коментарі

  1. avatar
    Володимир Грачов

    Скажу особисто зі свого власного досвіду – рекламу тих чи інших благодійних заходів в авторитетних українських ЗМІ потрібно наполегливо “відбивати” . Є закони про квоти для надання ефіру на соціальну тематику, і ними потрібно вміло користуватися.

    І ще один маленький мій висновок : “Людина не може вдало керувати благодійною організацією, якщо вона не є професійним pr-спеціалістом”. А це вже інша тема..

    • avatar

      Володимире, дякую за коментар. Будемо вдячні, якщо Ви детальніше розкажете про досвід використання квот на “соціалку” у ЗМІ. Це питання порушувалося під час наших спільних із мас-медіа заходів. Дехто розповідав, що реальній соцтематиці у законній квоті місця вже немає: його вміло використовують можновладці для реклами своєї персони або політичної сили під маскою соціальної реклами.

  2. avatar

    З телебаченням завжди було складно. Можна, звичайно, робити скидку на жорсткі умови цензури, в якій працюють сьогодні журналісті. Але, мені здається, що проблема у бідності поведінки та мислення тих, хто керує каналами. Вони постійно націлені на додатковий заробіток і навіть не хочуть подумати на декілька кроків у перед. Але я за те, що все одно треба поширювати прес-анонси про свої заходи та запрошувати ЗМІ до себе.

  3. avatar

    Леся, я дуже Вам вдячна за коментарі. Поясню тільки що саме мене обурює: ситуація коли інформаційний привід є, і журналісти його висвітлюють, а от логотип благодійного фонду старанно затушовують. Приклад: сюжет на Інтері. Діти, які успішно закінчили лікування, у Міжнародний день боротьби з раком приносять квіти своїм лікуючим лікарям і подарунки «друзям по нещастю» – тим кому ще потрібно пройти складний шлях лікування. У дітей в руках плакат «Клуб переможців» – на ньому вони до і після лікування і побажання дітям відділення , у кутку плакату логотип розміром не більше 5 сантиметрів фонду який координує роботу «Клубу». Так от плакат, діти, тема журналістів дуже зацікавили, а от логотип затушували – реклама. Реклама чого? Місця де можна отримати психологічну підтримку, поспілкуватися з однолітками?
    Мене не піар цікавить, а можливість донести інформацію до тих хто її потребує (не тільки користувачів послуг але й потенційних благодійників). Ми маємо миритися з тим що нас затушовують?
    А хвалити нас не треба, ми і самі знаємо ціну своїй роботі.

    • avatar

      Зрештою, коли затушовують, стає навіть цікавіше. Приховане завжди сильніше притягує, ніж явне. Будьмо оптимістами! Але я розумію Ваше обурення. Гнати годинами “джинсу” – приховану рекламу за сотні тисяч доларів – це в межах законодавства про рекламу. А логотип благодійного фонду загрожує візитом податківців…

  4. avatar

    І знову ж таки про логотипи. Згодна з Вами, що коли вже логотип фонду потрапив до кадру, то затушовувати його – смішно, адже це не комерційна реклама. Але я б порадила забути про логотипи на телебаченні. І навіть про назву фонду і власне ім’я. Так, хочеться, щоб нашу роботу оцінили, похвалили. Але в масштабах суспільства зараз не це на часі. Потрібно, щоб благодійність як явище дійсності була на слуху, ставала модною. Щоб показували її результати. Тому нехай на здоров’я собі і на користь нам усім піаряться на своїй благодійності зірки й олігархи.

  5. avatar

    Дякую, Наталю, за актуальний пост. Цю тему ми порушуємо щороку на масштабних заходах Українського форуму благодійників і зрушення є. Якщо на першому круглому столі з цієї теми журналісти і благодійники були по різні боки барикад, то вже 2010 року аналізували вистлення благодійності у ЗМІ і давали одне одному поради.

    Поки що ми досткуємося до ЗМІ, тому слід подумати: а що ми їм можемо запропонувати? Якщо говорити про ТБ (хоча на ньому розмаїття ЗМІ не обмежується), то йому потрібна перш за все картинка. Пропонуючи себе телевізору, слід чітко уявляти інформаційний привід і те, як його подати. Чітко уявіть собі 2-хвилинний сюжет Вашої мрії: заголовок, підводку, кадри один за одним, синхрони, закадровий текст, стенд-ап репортера. Розкажіть цей сюжет комусь не причетному до Вашої роботи. Чи цікаво це йому, їй?

Додати коментар