Чи можна полюбити безпритульного?

Хто вони, безхатченки? Це ті, котрі волею долі опинилися на вулиці. Ті, котрі зламалися, не впоравшись самотужки з економічними негараздами. Ті, які щойно вийшли з буцегарні. Ті, від кого несамовито тхне бруднючим одягом та алкогольним перегаром. Перелічувати можна до безкінечності, бо причин такого життя теж немало. Очевидно одне: кожен, хто побачив таку людину, мріє якнайшвидше пройти повз неї. Інколи, буває, кине якусь копійчину. Чомусь усім легше засудити, обмовити, образити. Мовляв, скільки не дай, усе одно проп’є. Не виняток, що проп’є. Однак, чи хтось запитає, чому бідолашний так живе, що змусило його опуститися на саме дно?

Ми не можемо просто заплющити очі й зробити вигляд, що їх не існує. Адже щомиті зіштовхуємося з ними пліч-о-пліч у натовпі. Вони є всюди: на вулиці, у парку. Часто їх можна зустріти біля храмів, магазинів. Вони просять милостиню. Таких людей умовно поділяють на дві групи: ті, хто опинився на вулиці через певні життєві обставини (сімейні проблеми, крадіжка документів, обман при купівлі/продажу житла та ін.), а також ті, кого називають професійними жебраками. Таких є кожен четвертий. Виокремити їх трохи легше: вони зухваліші та настирніші.

Тих, хто подає милостиню, теж поділяють на дві категорії. Перша – це люди, які кидають гроші, живучи за правилом: «Тому, хто просить у тебе, дай…» (Мф. 5:42). Друга – ті, котрі не дають нічого, вважаючи, що не можна заохочувати цю «мафію». Вони впевнені в тому, що подаючи милостиню, стануть співучасниками гріха, як-от п’янства, неробства, брехні тощо. Такі люди готові виконати заповідь Христову допомогти нужденному, однак лише тому, хто насправді потребує допомоги.

Що ж тоді робити? Як ми можемо допомогти безпритульним? Відповідь є: навчитися любити того «бомжа». Звісно, важко от так відразу взяти й полюбити неголеного, хворого, брудного. Проте проявити співчуття до того, кого Господь привів саме до вас, все ж таки можливо.

Наприклад, ви йдете на роботу, а до вас причепився напівтверезий чоловік і просить гроші. Вам треба не полінуватися, зупинитися й запитати, навіщо йому гроші. Зазвичай вони не відмовляються від їжі. Перше, що ви можете зробити в цю мить – нагодувати жебрака, купивши в розташованому поруч магазині щось їстівне. Навіть, якщо за якихось обставин безхатченко й обманув вас, він дякуватиме вам і не забуде цього. А ви – ненав’язливо спробуйте сказати йому, щоб він дякував не вам, а Господові. Така милостиня буде і тілесною, і духовною. Іншим разом, коли знову побачите його, підійдіть, запитайте, як справи. Буває, що ваше одне небайдуже слово, кинуте ненароком, втішатиме й зігріватиме бідолаху навіть до наступної зустрічі з вами.  Намагайтеся полюбити його, заради Христа. Бо навіть така людина, – найзлиденніша, найогидніша, є все-таки найвеличнішим образом Божим. Якщо у вашому серці з’явиться хоч трішки любові до цієї людини, наступного разу ви вже не зможете непомітно пройти повз, а навпаки, вийшовши трохи раніше з дому, принесете йому щось попоїсти. Так щодня можна жити заради Христа, піклуючись хоча б про одного безпритульного. Не відкупляйтеся грошима, не обмежуйтесь одноразовою допомогою. Не можна любити лиш деякий час, а тоді забути.

Найголовніше, чого не варто робити – давати гроші. Людина, яка живе на вулиці, перебуває у вкрай важкому становищі. Вона вже хвора душевно і правильно розпорядитися грошима не в змозі. Ліпше принесіть поїсти, можливо є потреба у взутті (а цього, до речі, їм найбільше бракує), а може потрібно щось із одягу. Краще запитати у кожного конкретно. Вони скажуть, чого потребують. Не варто читати мораль, особливо засуджувати. Побутує думка, що безпритульні несуть загрозу для оточуючих. Однак, за статистикою, 61 % безхатченків зазнали фізичного насильства як від простих громадян, так і від посадових осіб. Так само, переважна більшість жебраків прагне знайти хоч якусь роботу, щоб вирватися з вуличних нетрів. Перешкодою у цьому зазвичай є відсутність документів та реєстрації.

Допомагаючи такій категорії людей, не сподівайтеся, що вони відразу зміняться. Не чекайте від них і вдячності. Не засмучуйтесь, коли побачите того, кому допомагаєте у нетверезому вигляді. У Святому Письмі написано: «Стережіться, щоб ви не зневажили жодного з цих малих: …бо Син Людський прийшов знайти і спасти загибле» (Мф. 18:10).

Тож чи можна полюбити безпритульного? Авжеж. А як саме? НЕ БУТИ БАЙДУЖИМ!

Коментарі

  1. avatar

    Дякую за нетеоретичні свідчення. Ви – один із наших авторів, які не бояться важких тем із негламурним запахом і осадом на серці. Український форум благодійників буде вдячний за історії успіху, реабілітації безхатченків, а також свідчення тих, хто їм допомагає – як така благодійність змінює життя самих благодійників. Адже в російському блогопросторі зустрічала неодноразово тезу про те, що, допомагаючи бомжам, ми множимо заразу, викидаємо ресурси на вітер. Нерідко критикують Доктора Лізу, відому в Росії і за її межами благодійницю, яка не гребує допомагати сірим і убогим.

Додати коментар