Бо ми не китайці

Аби не звучало піаром, без власних назв, розповім про те, як один італійський фонд зібрав 480 тисяч євро на будівництво Центру для хворих дітей в Україні. Чотириста вісімдесят тисяч, скажете: як у них в Італії все просто — Європа — де нам злидням до італійців.

Мабуть, здивую, але скидалися європейці по 2 євро, тобто по 20 гривень. Основні донори студенти, люди середнього достатку, пенсіонери. Усього! 240 тисяч людей!!!

Вже чую більшість: “Двадцять гривень і я би дав…але якось років п’ять тому, а може й більше, перерахував я кошти на Лікарню Майбутнього, а вони не збудували.” Аргумент ще той. Про благодійність можна забути.

Чую ще: “Хай наші олігархи дають”. Я теж не проти. А як не дають? А як не вистачає? Що робити?

Ще на державу можна нарікнути.

А поки ми з вами будемо шукати крайніх — діти чекатимуть коли бабуся-пенсіонерка з Італії поділиться своїми єврами.

Колись перший Президент України Леонід Кравчук поїхав в Китай. Приїхав, каже, що китайці будують найвищі в світі хмарочоси. А журналісти його питають: «А ми чого не будуємо?» А Кравчук сміється: «Бо ми не китайці». І правильно. І не італійці – теж. На жаль.

Додати коментар