Блог проекту “Подаруй дитині блиск в очах”. Ретроспектива заходів

Доброго часу доби, мій щоденнику. Надзвичайно важко описувати події після того, як сплинув значний проміжок часу. Однак я намагатимуся бути об’єктивною та відвертою, адже цей блог я завела не скільки для популяризації проекту, скільки для себе особисто.

Отже, як починався проект? Проект розпочав мій друг, на той час першокурсник ОНПУ, Михайло Олексієнко, організувавши на початку січня 2011р. в арт-кафе «Се-Бон» першу благодійну фотовиставку. Відкриття виставки анонсувалося в пресі, але власне відкриття у вигляді презентації фоторобіт\творчого вечору\прес-конференції не планувалося.  Моє враження від виставки було двоїстим: з одного боку мені цілком не сподобалося те, що я побачила, з іншого – захотілося розпочати свою діяльність рамках проекту.

Однак ще до того, як я стала співорганізатором проекту, пройшло ще 2 заходи: благодійна фотовиставка в арт-кафе Chantal та благодійний аукціон. Визначальною рисою цих заходів було надзвичайно гарне висвітлення подій у пресі та дуже вдале поєднання інтер’єру приміщення, де проходила виставка, із фотороботами. Друга виставка та аукціон надали моєму другові першу нагоду надати грошову допомогу школі-інтернату № 93 для сліпих дітей м.Одеси.

Тим не менш, мені продовжувало ввижатися відкриття фотовиставки у вигляді творчого вечору. Через місяць, у лютому 2011р. ми провели третю фотовиставку та перший вечір від проекту «Подаруй дитині блиск  в очах» у Німецькому культурному центрі. Що мені найбільше запам’яталося з цього заходу:  пошук «планочок» для того, щоб повісити фото; їхнє прибивання до стіни за півгодини до початку вечору; причеплення ліски до паспарту; «італійський стиль» – це коли на виставці 10-12 фото; повний зал; наша імпровізація у якості ведучих заходу; перше інтерв’ю, пов’язане із проектом; шалене бажання зробити це краще ( розробити інтер’єр сцени, покликати більше журналістів тощо)

Що ми робили з березня по травень сказати важко. Однак, 6 травня ми провели другий мультимистецький вечір «Синтез див». З підготовки до цього заходу мені найбільше запам’яталися безкінечні походи (одного разу під шаленою зливою) за живописними роботами до студії Paint house, колонки, які я ніяк не могла знайти і які ніби за рухом чарівної палички опинилися на сцені та переповнений зал. Під час самого заходу було декілька не дуже приємних моментів, зокрема декілька учасників не змогли прийти, та мені довелося переробляти сценарій просто на сцені, трохи «глючив» мікрофон, церковний хор, який мав співати світські пісні співав щось ну занадто релігійне, однак сума, яку ми зібрали під час заходу перевершила наші очікування. Завдяки вечору вихованці-сироти школи-інтернату № 93 отримали можливість влітку відпочити у санаторії. З цього вечору я винесла два уроки: май сценарій та додержуйся його.

 Так, літо я провела, крім всього, за написанням сценарію німецькомовного літературного вечору, темою якого стало кохання у німецькій літературі. Захід також проводився у Німецькому культурному центрі і також мав свої плюси та мінуси. Плюси: ми провели першу репетицію у форматі інтеграційного заходу; все йшло чітко за сценарієм; вперше ми використали відеообрази; вперше попросили наших гостей приносити подарунки для вихованців. Мінуси: вечір виявився не популярним через німецьку мову проведення та відсутність у складі учасників відомих прізвищ; занадто коротким, як на мене. Учасники, напроти, були задоволені камерністю, адже після заходу майже годину ділилися з нами своїми ідеями та критикували.

У наступному блогозаписі ви дізнаєтесь про те, як у нас виникла ідея проведення Благодійного фестивалю «Стереотипи» та «як діти в школі-інтернаті № 93 наш проект зустрічали»

Додати коментар