31 березня 2011 року Український форум благодійників провів тематичну зустріч «Благодійність як інструмент для захисту, збереження та розвитку етнокультурних традицій в Україні». Захід відбувся в рамках програми «Відверті розмови про благодійність» за підтримки МБФ «Відродження», Конгресу національних громад України, Донецького благодійного фонду «Доброта» та Міжнародної громадської організації «Центр Джоінт».
Тематична зустріч стала спробою об’єднати представників різних етнічних спільнот, що проживають на території України, задля дискусії, обміну досвідом та налагодження співпраці у сфері благодійності. Одним із основних завдань дискусії було визначити, яку роль відіграє благодійна діяльність у захисті та забезпеченні розвитку різних етнічних громад, а також в інтеграції громад у суспільне життя України.
Що ми знаємо про історію та традиції благодійності у різних етнічних громадах? Яким є сучасний стан благодійної діяльності етнічних громад? Чи існують приклади взаємодії етнічних громад з іншими благодійними/громадськими організаціями? Яким чином визначаються сфери, пріоритети та цільові групи для реалізації благодійної діяльності етнічними громадами? На ці та багато інших питань спробували відповісти та подискутували учасники тематичної зустрічі.
Отже, під час тематичної зустрічі ми познайомилися із традиціями єврейської, польської та татарської благодійності. Благодійність у цих громадах починає свою історію ще до радянських часів. В них завжди культивувалися підтримка та допомога один одному. Так, наприклад, єврейська благодійність мала свої 5 заповідей, які мав виконувати кожен: одягнути, нагодувати, відвідати хворого, поховати померлого, утішити. Польська громада збирала благодійні кошти на створення навчальних закладів освіти, підтримку та об’єднання бідних студентів. Татарська громада спрямовувала свої зусилля на підтримку культурних традицій. Радянський період наклав дуже значний відбиток на етнічній благодійності, її майже не стало, принаймні «офіційно».
Сьогодні благодійність в етнічних громадах стикається з тими ж проблемами, що і весь український сектор благодійності. Для них є актуальними наступні проблеми:
1) Довіра. Брак довіри як між донорами та набувачами благодійної допомоги, так і між організаціями, які надають допомогу, та самим етнічними громадами створює певні перешкоди на шляху діяльності фондів.
2) Залучення коштів. Переважно благодійні фонди, організації очікують допомогу від багатих представників своєї етнічної громади, оминаючи увагою пересічних представників громади. Як правило в благодійному фонді або організації не має людини, яка безпосередньо займається залученням ресурсів, ця діяльність виглядає другорядною, адже є певне постійне джерело ресурсів, що надходить від країни або міжнародного фонду, які зацікавлені в підтримці цієї етнічної громади тощо. У випадку, коли у благодійного фонду є постійне та стабільне джерело надходжень, постає питання: як не підсісти на голку залежності від наявності стабільного фінансування, що загалом відбиває мотивацію спільноти жертвувати на власний розвиток та допомогу? Мабуть, ключовим рішенням-опорою має стати усвідомлення, що не потрібно втрачати форму самоврядування, самозбереження будь-якої етнічної громади і все одно думати про альтернативні джерела надходжень.
3) Звітність. Громади, в яких благодійна діяльність поки що не є систематичною та організованою звикли звітувати своєму донору лише тоді, коли він того просить, і навіть в даному випадку постає питання про публічність цього звіту – наскільки він є відкритим для решти представників громади.
Учасники зустрічі висловили прагнення вчитися далі, як розпізнавати та боротися з існуючими викликами та труднощами; та наголосили, що існує необхідність ініціювати наступні зустрічі, залучаючи більшу кількість представників етнічних громад.
Модераторами зустрічі виступили Анна Ленчовська, виконавчий директор Конгресу національних громад України, та Дар’я Непочатова, керівник програм Українського форуму благодійників.
Презентація та фото з тематичної зустрічі: http://www.ex.ua/view/6078292