Освітній проект «Янголи поруч» зародився на філософському факультеті Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника 2011 року. Його координує кандидат філософських наук, доцент кафедри релігієзнавства, теології і культурології Ореста Возняк. В інтерв’ю виданню «Стик» вона ділиться думками про те, як варто і не варто допомагати. І доводить, що благодійність і волонтерство – це допомога передовсім самим собі.
– Із якими проблемами Ви стикнулись при створенні? І чи є проблеми зараз? Як Ви їх вирішуєте?
Основною проблемою було і, мабуть, залишається і сьогодні те, що інформація про життя дітей в інтернатах та дитбудинках є певним чином закритою і доступна лише вузьким колам фахівців, котрі працюють із соціально неблагополучними людьми. Складається таке враження, що громадськість воліє не говорити про соціальні проблеми серйозно, більшість газет та журналів подають лише розрізнені звіти про допомогу різних ГО та установ. Про те, як саме варто допомагати, і чого в жодному разі не слід робити, майже не пишуть.
Непросто налагодити постійну роботу з дітьми та допомагати їм регулярно. Люди ще не звикли допомагати регулярно: найчастіше це дарунки та матеріальна допомога за 1-2 дні до якогось великого свята. В таких випадках дуже важко передбачити цю допомогу та знайти людські ресурси, щоб організувати підготовку до зустрічі з дітьми. Потрібно зібрати все необхідне, зробити важливі покупки, згуртувати людей, погодити з керівництвом інтернату день приїзду.
Більшість проблем є комплексними: це небезпідставна недовіра людей до будь-яких благодійних проектів; відсутність розуміння суті волонтерської роботи (більшість з нас ще вчиться робити добрі справи відповідально); утилітарне ставлення держустанов та соціальних закладів до волонтерів (часто керівника волонтерського руху мають за якось «директора-тирана», котрий має право змушувати людей «робити добро» тут і тепер, викликають в певний день і годину).
– Кому саме і яким чином допомагають «Янголи поруч»?
В першу чергу учасники освітньо-благодійного проекту «Янголи поруч» допомагають собі. Так, ми допомагаємо собі стати справжніми людьми. Бо лише спілкуючись з іншими людьми, піклуючись про інших, намагаючись «приміряти на себе обставини життя» свого ближнього, ми й стаємо людьми. Благодійність – це не подвиг, а норма людського співжиття.
Організовуємо та проводимо різноманітні благодійні акціі: ярмарки, концерти, виставки. Метою останніх є не лише матеріальна допомога, а й постійна особиста підтримка найменш захищених – дітей та стареньких. Особлива увага приділяється сприянню всебічного розвитку соціальних сиріт та їх змістовному дозвіллю.
Вже 3 роки ми підтримуємо 100 дітей з Яблунівської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату (Косівський район). Двічі на рік (хотілось би значно частіше) ми приїжджаємо до школярів з великою розвиваючою і розважальною програмою, щоб розкрити таланти дітей, надихнути їх на навчання, наштовхнути на пізнання чогось нового. В такі розвиваючі програми входять різноманітні заняття: вікторини, рухливі ігри, майстер-класи з сучасних танців (хіп-хоп, брейк), ліпка, малювання, гачкування, бісероплетіння, засвоєння сучасних технік рукоділля (квілінг, декупаж, виготовлення ялинкових прикрас та біжутерії), наукові експерименти з фізики та хімії і навіть ознайомлення з мовою програмування. Часто ми запрошуємо в гості до дітей фахівців у різних сферах, щоб розширити їх кругозір і подолати соціальну ізольованість. Ми залучаємо співаків, письменників, програмістів, танцюристів, психологів. Для того, щоб такі заняття давали свій результат, вони повинні бути регулярними: інакше діти не зможуть довіритись і сприйматимуть вас як «ще одну благодійну акцію». Остання наша зустріч відбулася 24 грудня 2014 року, програму «Пізнавай з радістю» ми готували від літа.
Також по можливості щороку ми сприяємо екскурсіям школярів в ТК «Буковель». До речі, однією з важливих ланок роботи благодійних організацій, на мою думку, повинне бути консультування вчителів та адміністрації шкіл-інтернатів і посередництво між ними та людьми, котрі готові зробити добру справу. В такому випадку ми (волонтерські рухи, ГО, БО, БФ) повинні проконтролювати, щоб допомога була спрямована саме дітям і була корисною.
Учасники проекту регулярно відвідують Геріатричний пансіонат нашого міста. Для хворих та стареньких ми організовуємо цікаве дозвілля: часто це студентські театральні постановки, поетичні вечори і навіть сучасна музика. До організації цих заходів ми запрошуємо усіх охочих. Але найважливіше, це те, що окрім гостинців, ми приходимо з добрим словом і побажанням здоров’я та добра.
Також вже 2 рік поспіль ми набираємо добровольців для того, щоб з користю проводити час в нічних групах з дітьми з кризових сімей та сімей у складних життєвих обставинах, котрі навчаються в школі-дитсадку №3. Переважно волонтерами стають студенти: з дітками граються, їм читають, ліплять, малюють, майструють різноманітні речі, щоб розвивати моторику.
Вже 2 роки ми співпрацюємо з Міським центром соціальних служб для сімей, дітей та молоді: по можливості допомагаємо сім’ям у скрутних життєвих обставинах, сім’ям з людьми, котрі мають особливі потреби, одиноким матерям та пенсіонерам.
– Ви працюєте вже впродовж трьох років. Скільки учасників проекту вдалося об’єднати за цей час?
Звичайно, завжди є «кістяк» команди – близько 10-15 постійних учасників проекту і це здебільшого студенти спеціальності «філософія», також до нас долучаються соціологи, психологи, філологи, студенти Інституту мистецтв, Інституту туризму та інші. У нас є й дорослі учасники проекту: випускники філософського факультету, батьки наших студентів, директори міських закладів (Черевата Марина – директор дизайн-студії «KvitkaRoom» та Голубєва Ольга – директор дизайн-магазину «АртХатка», учасники Івано-Франківського спортивно-автомобільного клубу, Олександр Шинкарук, цього року долучились і програмісти).
– Ваші студенти знаходять спільну мову з дітьми? Про які цікаві доробки і яскраві знахідки студентів-волонтерів Ви можете розповісти?
Студенти стали моїм найпершим відкриттям в проекті. Вони ростуть як люди. Ще вчора – це не завжди серйозні, відповідальні люди, захоплені своїми справами та часто надуманими проблемами, а в інтернаті поруч з дітками – це зрілі, мудрі люди, котрі готові багато працювати, часто обмежуючи себе (ми проводимо з дітками цілий день і часто нам нема коли з’їсти навіть бутерброд) працювати в команді,
– В рамках благодійного проекту «Янголи поруч» проводяться найрізноманітніші акції. Які заходи плануєте провести у майбутньому?
Ми ще не готові назвати ці заходи. Часто змістове наповнення благодійних акцій та навчальних заходів (тренінгів, клубів та конференцій) залежить від потенціалу учасників проекту. Зараз ми знову на стадії пошуку талантів: придивляємось до себе та нових волонтерів, зустрічаємось на зборах, обговорюємо книги та фільми на соціальну тематику, також я і мій колега Савчук Олег ведемо науковий гурток «Християнське розуміння соціальної роботи та волонтерства» як викладачі кафедри релігієзнавства, теології і культурології, в рамках якого можуть визріти і наукові інтереси наших студентів.
Також нам часто потрібен цікавий інформаційний привід, щоб люди чули про нас, довіряли і долучались. Тож, мабуть, в лютому ми проведемо якийсь цікавий тематичний благодійний ярмарок хенд-мейду чи випічки, також плануємо благодійний концерт. Кошти, котрі вилучаємо на подібних заходах, ми витрачаємо на закупівлю матеріалів для роботи у творчих майстернях (майстер-класах) з дітьми в інтернаті.
– Все більше волонтерів та скриньок для пожертв можна побачити на вулицях міста. Однак, часто таке «благодійництво» є лише шахрайською схемою зібрання «пожертв». Як, на Вашу думку, можна боротися із такими «благодійниками»?
Я не маю готового рецепту для вирішення цієї проблеми. Особисто я пересилаю якісь кошти лише тим людям, котрих знаю. Мої знайомі, як правило, спершу телефонують батькам хворої дитини, щоб уточнити чи вони знають, що певний фонд чи організація збирає кошти на лікування їхньої дитини.
Освітньо-благодійний проект «Янголи поруч» – це свого роду спроба не бути обдуреними. Ми не знайшли кому довіритись, тому вирішили створити власну організацію, в якій домінує принцип відповідального волонтерства. Дуже важливо, щоб по можливості, кожен, хто хоче зробити добру справу, мав бажання дізнатись кому він допомагає, чи правильно він допомагає (щоб не нашкодити), був особисто задіяний в процесі підготовки свята/розвиваючих занять для дітей та бачив результат своєї допомоги. Ми є відкритими для кожного, хто захоче допомогти: будь-хто може прийти на наші збори, обговорити ту чи іншу проблему і дати пораду, завжди можна піти разом з нами купляти необхідні дітям чи стареньким речі, по можливості поїхати з нами в інтернат, переглянути фотозвіт про проведені заходи для дітей чи стареньких та чеки.
– Як діяти людині, яка справді хоче допомогти, але не знає до кого звернутися? Як можна, наприклад, долучитися до Вашого благодійного проекту?
Особистісний фактор, як на мене, має вирішальну роль. Варто не лише промоніторити інформацію про різноманітні благодійні акції в місті, а й поспілкуватись особисто з кимось, хто несе відповідальність за організацію (керівник, заступник, старший волонтер з досвідом роботи), щоб побачити які саме наміри мають ці люди.
Як правило, якщо благодійна акція є одноразовою, то це – не благодійність. Люди або не мають досвіду або метою такого заходу є відмивання коштів чи самореклама.
Допомога має бути моральною, освітньою, духовною і в жодному разі не може бути виключно матеріальною (матеріальна сторона заходів в інтернатах лише привід до зустрічі).
Освітньо-благодійний проект "Янголи поруч" має свої офіційні сторінки в соціальних мережах Facebook та VK.Там можна знайти контактні телефони для запитань.Якщо Ви не є активним користувачем соцмереж, приходьте на філософський факультет (фойє 5 поверху гуманітарного корпусу ПНУ ім. В. Стефаника,за адресою вул. Чорновола, 56) до коробки подарунків, де можна залишити книги та іграшки,шкільне приладдя, засоби гігієни та солодощі для дітей. А тоді зголошуйтесь, хто поїде на зустріч зі своїм "янголом" і обміняє своє тепло на його посмішку.
– Які акції Ви проводили до Дня Святого Миколая чи новорічно-різдвяних свят?
До Дня Св. Миколая наш проект долучився до створення свята для дітей з багатодітних та малозабезпечених сімей вимушених переселенців, котре відбулося в «Просвіті» 20 грудня 2014 року з ініціативи Івано-Франківської Обласної Організації Червоного Хреста України, Координаційною радою з питань надання допомоги населенню під час надзвичайних ситуацій.
Також ми пригостили діток з фтизіопульмунологічного відділення в Івано-Франківську та подарували їм канцтовари, для того, щоб нудні довгі будні (тут діти лікуються від туберкульозу близько 8 місяців) були кориснішими та веселішими. Туберкульоз – соціальне захворювання, батькам часто не вистачає коштів на найголовніше, не те, що на книги та розмальовки (добре, що медперсонал підгодовує, навіть трапляється таке, що й одягає), а діти лікуються близько 8 місяців.
На новорічно-різдвяні свята більшість з нас роз’їхались, щоб набратись сил, напитатись любов’ю рідних та з любов’ю в серці йти до людей. Адже дарувати – це не завжди просто. Досвідчені волонтери знають про це і ставляться до соціальної роботи відповідально: більшість з них знає, що на великі свята у дітей-сиріт і стареньких завжди є відвідувачі і ні в якому разі не варто перенавантажувати людей у ці дні. Головне не забувати про них у будь-який інший будній день.
За матеріалами: "Стик"