23 лютого у Києві відбулась IV Міжнародна конференція Українського форуму благодійників “Благодійність 2020: бачення та стратегія розвитку”. Захід зібрав понад 300 провідних благодійників з України, міжнародних експертів, які обговорили проблеми сьогодення та помріяли про майбуття.
“На жаль, в Україні є певні проблеми із плануванням: немає бачення розвитку держави, окремих секторів. Але якраз громадянське суспільство і благодійність, сектор організованої філантропії, що є складовою громадянського суспільства, може стати тим поштовхом, який започаткує цей процес планування. Нехай цієї окремої галузі, але об’єднає зусилля і держави, і неурядових організацій, і бізнесу, і засобів масової інформації для того, щоб ми спланували спільне бачення цього яскравого майбутнього і виробили кроки і спільно разом йшли до досягнення цих кроків”, – сказала Анна Гулевська-Черниш, директор УФБ, відкриваючи конференцію.
До діалогу з владою в питанні розвитку благодійної справи закликала Марина Ставнійчук, радник президента України, голова координаційної ради розвитку громадянського суспільства. “Ми готові до цього діалогу. Влада, теперішня влада, в особі президента України визріла чи дозріла до того, що є просто величезна потреба в налагодженні діалогу між суспільством і державою”, – сказала вона.
Мішель Терещенко, бізнесмен та філантроп, нащадок славнозвісної родини, нагадав про внесок його предків у розвиток філантропії в Україні. Вони вкладали в будівництво і розвиток церков, лікарень, притулків, шкіл, музеїв…Сам Мішель написав дещо провокативну, за його словами, книжку “Перший олігарх”, в якій, зокрема, висловив сподівання, що олігархів будуть пам’ятати не тільки за гроші, а й за хороші вчинки.
Роза Галлего, Європейська мережа донорських асоціацій (DAFNE)– Іспанія, зупинилась на пріоритетах та трендах в розвитку сектору у світі: 1. покращення юридичного і фінансового середовища; 2. збільшення недостатньо розвиненої інфраструктури; 3. співробітництво всередині країни та поза її межами.
На її думку, проблеми в суспільстві занадто великі, щоб вирішувати їх наодинці.
“Держава наразі дуже мало підтримує неурядові організації, які працюють у сфері благодійності, у сфері соціальних послуг, або у сфері допомоги розвитку спорту і культури.. і так далі. А власне держава повинна допомагати. Це є той принцип основний, який є, скажімо, для країн Євросоюзу – принцип субсидіарності. На низовому рівні надаються послуги, соціальні і культурні, а держава, вищий рівень, підтримує, щоб ці послуги надавалися на цьому рівні”, – сказав Андрій Васькович, Європейська мережа Карітас.
“Я для себе з останніх міжнародних подій винесла дві теми. Тема номер один – до фондів у всьому світі не дуже гарно ставляться і їм треба постійно доводити, що вони хороші, потрібні і важливі інституції. Друга тенденція, що держава проявляє все більше цікавості до нашої діяльності і намагається на нас (хочемо ми того чи ні) перекласти частину відповідальності за рішення соціальних проблем, системних, щоденних і так далі”, – озвучила свої думки Наталя Камінарська, Фонд донорів Росії.
Хєлєна Монтейро (Бразилія), Всесвітня ініціатива підтримки грантодавства (WINGS), назвала такі основні глобальні тенденції у сфері: оподаткування та законодавча база на глобальному рівні все більше змінюється; молоді люди стають філантропами; уряди та НУО все більше цікавляться фондами.
Під час панельної дискусії Яків Рогалін, ДМБФ “Доброта”, зацитував відому фразу: ”Треба робити добро зі зла, бо його більше немає із чого робити”. Це викликало пожвавлення серед аудиторії.
Одну із дискусій – у форматі відкритого інтерв`ю – було присвячено питанню важливості публічності та прозорості у сфері благодійності. Ось погляд Ганни Старостенко, Фонд братів Кличків.
Євген Бистрицький, виконавчий директор МБФ “Відродження”, відзначив: “Найголовніше для благодійності, щоб сама громадськість, саме громадянське суспільство втручалося і розпоряджалося тими понадприбутками, які є в багатих людей, у корпорацій і так далі. Звичайно, це ні в якому разі не применшує значення тих благодійників, які виділяють ці кошти. Вони мусять визначати місію, стратегію, напрямки, в яких надається така допомога. Ось це, мені здається, хороша основа публічної благодійності”.
Під час прес-брифінгу, журналістка “Громадського Простору” задала учасникам питання “За даними Британської організації Charities Aid Foundation (CAF), Україна за останній рік у рейтингу благодійності піднялася, причому одразу на 45 пунктів, з 150-го до 105-го місце. У чому причина? Це випадковість чи закономірність?”. На це питання відповіли Анна Гулевська Черниш (УФБ), Віктор Лях (Фонд Східна Європа) та Ганна Старостенко (Фонд братів Кличків).
На секції “Благодійність у громаді” учасники намагалися визначити, які проблеми заважають просуватися до “світлого майбутнього” благодійності. Серед них було названо: низька духовність і моральність, відсутність моди на благодійність, законодавчі проблеми. Яскраво на цю тему виступив Яків Рогалін, який, зокрема, відзначив, що у суспільстві немає звички давати на благодійність. Зло виглядає яскраво і звабливо, а доброта – тьмяно і нудно. А потрібно організовувати все так, щоб залишався післясмак, щоб виникало бажання повторити добру справу. “Чим ближче ми підійдемо до дзеркала, тим ближче ми пізнаємо проблему”, – сказав пан Яків, маючи на увазі неосвіченість, бідність поведінки, невміння викликати довіру та інші вади.
Також на одній із тематичних секцій учасникам було запропоновано помріялти про майбутнє. Звучали, зокрема, такі “мрії” на 2020 рік: “знання про благодійність дається з п’ятирічного віку”, “суспільство – це сім’я”, “більше 80% людей задіяні у благодійності”, “більше проектів, спрямованих на конкретну благодійність”.